Відколи існує пам'ять народна, українці прикрашали предмети хатнього вжитку орнаментами, які формували естетичні смаки поколінь, були взірцем їхньої працьовитості та мистецьких здібностей. Ця потреба мала також магічний та релігійний зміст. Бажаючи прихилити до себе богів, люди закликали їх відповідними знаками-символами та оберегами.
Мабуть, не зможемо сказати напевне, кому першому спало на думку втілити в орнаменти красу оточуючого світу. Археологічні знахідки та літописи підтверджують, що вишивати на Україні власне ніколи не припиняли, тож уся орнаментика, незалежно на якому матеріалі (кераміка) виконана, має спільні риси.
Впродовж віків вишивки зазнавали різних етнографічних впливів але асимільовано її так, що українська основа залишалася незмінна, лише постійно збагачувалася. В системі українських візерунків домінує простота, а також система знаків і символів, розуміння яких, на жаль, частково загублено. Відомо, що в цю систему знаків входили явища природи та речі, якими люди користувалися повсякденно.На початок XIX століття сформувалися найхарактерніші особливості орнаментики різних регіонів України та тільки їм притаманні технічні прийоми. Основною прикметою нашого народного орнаменту є його ритм, такий же як у пісні. Як правило, один сегмент орнаменту можна повторювати в безконечність або замкнути в єдине обрамлення і так завершити композицію візерунка. Джерело : НАРОДНЕ МИСТЕЦТВО № 1-2 1999 р.
| 